Духовний скарб мар’янівчан
У цивілізованому світі дбайливо ставляться до всього, що пов’язане з національною та сакральною історією – закон оберігає споруди, території, речі чи їхні фрагменти. Усе це називають культурною спадщиною, бережно охороняють і заробляють на цьому гроші. У нас же протягом минулого століття усе, що було пов’язане з національним надбанням, руйнували, викрадали, незаконно привласнювали. Тому ошатні замки нині в жалюгідному стані, цінності перебувають за кордоном або в приватних колекціях, а ті крихти, що недогледіли радянські герострати, сьогодні через байдужість чи елементарне нерозуміння їхньої вартості безжально нищаться. Подекуди історична спадщина зникає через природні обставини чи людську безгосподарність, а інколи її знищують свідомо. Наприклад, ніби з добрих міркувань – осучаснити інтер’єр храму – зривають плитку на підлозі, якій понад два століття, руйнують стару дзвіницю, спалюють знайдені на горищах побляклі ікони. Часто це роблять, бо не знають чи не розуміють ціни цієї спадщини, не знають як її зберегти в автентичному вигляді. Однак є непоодинокі випадки, коли дивом уцілілі та знайдені святині стають новою сторінкою в житті спільноти, надихають на оновлення та відродження парафії. Саме про такий щасливий випадок наша розповідь.
У селі Мар’янівка Тернопільського району настоятель місцевого храму Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ отець Іван Зозуля, спільно зі старшим братом Петром Костиком і майстрами, які здійснювали підготовчі роботи з перекриття церкви, віднайшли п’ять старовинних ікон, вік яких становить 126 років. Душпастир разом з парафіяльною спільнотою радіє, що може торкнутися до духовного скарбу і ділиться своїми враженнями.
– Отче Іване, чим особисто для вас та парафії є ця знахідка?
– Почну з того, що парафія Різдва Пресвятої Богородиці, на якій маю честь служити з квітня 2005 року, багата історією. Згідно з віднайденими записами у літургійних книгах, дізнаємося, що 9 червня 1902 р. парафію візитував митрополит Андрей Шептицький, а у липні 1937-го – єпископ Никита Будка. Храм був осередком патріотичного, громадського та культурного життя для багатьох поколінь мар’янівчан. У серпні 1941 року понад 100 жителів села підтримали Акт відновлення Української держави. Мабуть, саме через це у 1946-му радянська влада закрила храм. Тоді ж, швидше за все, ікони й заховали, щоби войовничі атеїсти їх не знищили. Але у селі завжди були добрі господарі, саме з їх ініціативи на зорі незалежності церкву реставрували. І нині парафіяни та меценати роблять усе для того, щоби наш духовний дім був одним із найкращих.
Знахідка відкриває нам автентичну духовну спадщину нашої парафії. Її цінність полягає в тому, що більше ніж століття діди і прадіди молилися перед нею до Богородиці.
Ми отримали підтвердження, що у зведенні храму активну участь брало все село, а левову частку пожертвувала сім’я Романа та Ксенії Малевичів. Це, безумовно, нові цінні знахідки для історії сакрального мистецтва УГКЦ та парафії у Мар’янівці.
– Чи відомий автор ікон?
– Іконам 127 років, на них є дата – 1894 рік. Автор однієї з ікон (це було виявлено під час реставраційних робіт) С. Томасевич. Його авторству належить ікона у храмі Возенесіння Господнього, що у сусідньому Настасові. Авторство інших ікон не встановлено.
– Скільки і які саме ікони вдалося віднайти?
– Всього на горищі храму віднайшли п’ять старовинних ікон. До речі, реставратори, які відновлювали їх, припускають що ці три ікони належить одному автору.
На першій іконі зображена Богородиця з малим Ісусом, вона була запрестольною. Іконописець хотів, напевно, надати ваги цій іконі, бо зображає Богородицю і дитятко Ісуса в коронах.
На другій – зображений Святий Роман та Матір Божа, яка тримає Ісуса на руках. Ця ікона намальована дуже христоцентрично. Богородиця вказує на Ісуса, святий Роман також вказує на Богородицю і Христа. Ніхто з них не закриває собою особу Ісуса. Цікава деталь – святий Роман тримає в одній руці ліхтар, а на столі є ложка і рушничок. На третій іконі – святий Миколай і свята Ксенія. Привертає увагу символ якір. Апостол Павло говорить в листі до євреїв, що надія, мов якір душі – безпечний і міцний. Тобто, опорою її життя був Господь. В руці святої Ксенії бачимо Святе Писання і пальмову гілку, що символізує її мучеництво. Оскільки історія нашого храму поєднується з особами Романа і Ксенії Малевичів, котрі були головними фундаторами цього храму, ікони, на яких зображені святі покровителі жертводавців, вказують на щедрість їхнього дару.
Ще одна ікона – розп’яття Ісуса Христа на Голготі. Написів на ній немає: «Біля Христа стояла Його мати і Його учень Іван. З хреста Він сказав до Івана: «Оце мати твоя», тим самим він передав усіх нас під її покров».
Важливо зауважити, що у церкві до 1946 року молилися дві громади: українці – греко-католики та поляки-римо-католики. П’ята ікона написана у стилі, притаманному Римо-Католицькій Церкві. Богородиця з дитятком Ісусом, що подає вервицю святому Домінікові. На іконі зображена ще одна особа. Думаю, що це свята Катерина Сієнська. Римо-католики молилися тут, оскільки не мали свого власного храму. Цей образ відкриває нам історію співіснування, історію спільного буття, спільного життя двох народів».
– У якому стані нині знайдені святині?
– Віднайдені ікони були написані на звичайному полотні, на яких час залишив свій руйнівний відбиток. Їх знайшли у лютому 2020 року, а через три місяці ми їх передали львівським реставраторам. Протягом року тривала копітка праця з відновлення святинь. За словами реставраторів, ікони були дуже крихкими. Але робота вже завершена і напередодні цьогорічного свята Воскресіння Господнього їх повернули до храму.
Реставрували ікони у техніці тонування. Якщо колись хтось з дослідників захоче дослідити їх первісний стан до реставрації, то можна буде зняти це тонування і побачити їх первозданний вигляд. Ці ікони відкривають нову віху в історії нашого села та парафії, а також спонукають до молитви, постійного пошуку та відкриття Бога у нашому житті.
– Реставрація — річ вартісна, звідки на це кошти?
– Скільки грошей піде на реставрацію поки не відомо. Наразі витратили понад дві тисячі доларів. Ці кошти пожертвували парафіяни-жертводавці, імена яких написали на звороті відновлених святинь. Це Василь Пинило з родиною, Олександр та Галина Костики і Петро Костик. Відреставрований також хрест на кошти Василя Пинила. Ще дві ікони зараз відновлюють львівські реставратори, роботу мають завершити до кінця літа, свої пожертви на відновлення склали Василь Кіцак та Дмитро Білий.
Можна лише здогадуватися, як радітимуть душі мар’янівчан, які жертвували ці ікони для храму, коли вони знову займуть своє місце у церкві. Упродовж десятків літ до ікон зі щирою молитвою про допомогу зверталися ще прадіди і прабабці сучасних жителів села.
– Які почуття Ви пережили, коли торкнулися руками і серцем до цього неоціненного скарбу?
– Ці ікони спонукають до багатьох роздумів. На кожній із них зображено багато духовних символів, які говорять нам про важливі речі. Час пошкодив полотна, але зміст, який вони несуть, актуальний і сьогодні. Коли я беру в руки ікону Святого Миколая та Святої Ксенії, то вона нагадує мені духовний стан України, наше сьогодення. Вона дуже крихка. Коли береш її в руки, то маленькі частинки можуть залишатися на долонях. Такою є сьогодні наша Вітчизна. Кожен, хто її торкається, частинку забирає собі. Але вихід є. Ікону можна укріпити, реставрувати, і її цілісність буде збережена. А наша країна потребує духовного оновлення. Джерелом відродження українського народу є Ісус Христос. Маємо визнати владу Спасителя у нашому житті, адже на кожній Літургії кажемо: «Все життя наше Христу Богові віддаймо…». Отже, потрібно глибоко пережити цю істину, і тоді Ісус Христос допоможе зберегти нам свою ідентичність.
– Дякую за цікаву розповідь.
