Різні народи та нації йдуть своєю дорогою до Бога. Подібно як у дні Всеукраїнської прощі паломники з України та різних куточків спішать до Матері Божої прославленій у Зарваницькій чудотворній іконі. Серед численних прочан на цьогорічній прощі був отець Антоній Умег, нігерієць за походженням, який глибоко пережив це величне духовне дійство і в ексклюзивному інтерв’ю поділився своїми враженнями. Висловлюємо подяку за сприяння у проведенні та перекладі розмови синкелу митрополичого трибуналу о. Василю Корендію.
– Отче Антонію раді вітати Вас в Україні. Передусім розкажіть про себе…
– Я народився 24 листопада 1972 року в нігерійській сім’ї християн. При хрещенні мені надали ім’я Антоній, хоча у мене є ще й національне – Укучукву, що перекладається як – Ласка Божа. Християни в Нігерії дуже побожні, тому без винятку іменують дітей саме християнськими іменами. Коли я почав проживати та навчатись в Європі і відвідував місцеві парафії, був дещо здивований, що дітей називають нехристиянськими іменами.
У нашій сім’ї є шестеро дітей, маю двох братів і трьох сестер. Мої батьки дали нам дуже гарне виховання, хоча жили ми не у великих статках. Щоденно, наголошую – щоденно, у нас відбувались спільні ранішні і вечірні молитви, які ми дуже любили. Я з братами та сестрами у порядку черги їх провадили.
– Розкажіть про Католицьку Церкву в Нігерії…
– Нігерійські християни напрочуд побожні. Коли я дитиною відвідував богослужіння, дуже прив’язався до нашого отця-пароха. Мене захоплювало як він молився, з великим пошануванням відправляв Святу Літургію та був люб’язним до всіх дітей. Ми бігли до отця, як до батька, він завжди пригощав нас солодощами. Коли в неділю повертались із храму, тато кожного запитував, яке було євангельське читання і ми мали переказати недільну проповідь. Може, це виглядає якось фанатично, але у нас все це відбувалось з любові до Бога.
– Із засобів масової інформації ми часто чуємо про переслідування християн у Нігерії мусульманами, викрадення, вбивства, терористичні акти…
– Саме так. Церква в Нігерії є переслідувана мусульманами, особливо на півночі країни. Християн викрадають та вбивають цілими сім’ями. Є так званий рух радикальних мусульман, який має назву Боко Харам, його члени особливо жорстокі у ставленні до християн. Незважаючи на те, число християн не зменшується і кожен готовий покласти своє життя за віру в Ісуса Христа.
– Як Ви особисто прийшли До Бога?
– Коли мені сповнилося дванадцять років, батько віддав мене в Малу духовну семінарію, де вже навчався мій старший брат. Пригадую, коли приїжджав додому на канікули, ми бачили, що він став дисциплінованішим. Коли ми сідали до спільної трапези, найкраще з їжі брат віддавав нам – молодшим, хоча сам радий був би це їсти. Його приклад мене також захоплював, тому я дуже хотів вчитися, як і він.
Навчання, а особливо дисципліна в семінарії, були на високому рівні. Я не приховую, що як дитина, часто плакав за батьками, хотів додому, але відразу ж брав себе в руки, знаючи, що маю вчитися на священника та служити іншим.
Семінарії дуже допомагали парафіяльні спільноти жінок, щось на зразок як у вас спільнота «Матері в молитві». Вони щосуботи збирали продукти для семінаристів. Навчання в Малій семінарії тривало шість років. Перед поступленням до Вищої семінарії, кожен мав один рік виконувати послугу, яку призначав єпископ. Я був направлений у свою семінарію і рік навчав молодших братів математики та фізики, а вже будучи парохом, у місцевій школі викладав дітям фізику та географію, оскільки в моїй країні недостатньо вчителів.
Навчання у Вищій духовній семінарії має свої особливості. Чотири роки викладаються предмети з філософії. Після цього кожен отримує диплом та знову рік виконує послугу, призначену єпископом, після чого приступає до навчання богословських предметів.
– А чи маєте якісь захоплення?
– З дитинства я мав потяг до музики, оскільки мій батько був композитором та складав церковні пісні. Я граю на органі, інших музичних інструментах. У семінарії був органістом.
– Чому тепер перебуваєте у Польщі?
– Після праці на парафії, єпископ направив мене на навчання в Люблін (Польща) у Католицький університет. Я закінчив магістратуру і працюю над докторською дисертацією з музикології. Після цього планую ще навчатися літургіки, це прагнення у мене посилилося після участі у Східній Літургії, яка багата піснеспівами, особливо це велично і натхненно було на прощі у Зарваниці.
– Які враження у Вас від України та прощі у Зарваниці?
– Передусім висловлюю подяку вашому митрополиту Василію Семенюку та ректору Марійського духовного центру «Зарваниця» Володимиру отцю-митрату Фірману за запрошення на прощу. Мене вразила гостинність вашого народу. Кожна людина, яка спілкується, завжди усміхнена, кожен запитує чи я не голодний і чимось частує.
Маю особливе враження від спілкування з Патріархом Святославом. При цьому хочу відзначити, що ваш Патріарх вільно спілкується англійською, яка є моєю рідною мовою (окрім національної). Я бачив як багато паломників, особливо молоді, брали участь у пішій прощі. Атмосферу Зарваниці не можливо переказати словами! Це місце, де справді присутня Богородиця; це місце особливої Ласки Божої, а Літургія та церковний спів – невимовна ангельська симфонія!
Принагідно хочу подякувати отцеві Цезарію Ковальському, пароху парафії Святого апостола Павла у м. Люблін, який взяв мене на прощу. З благословення місцевого митрополита отець Цезарій багато допомагає студентам-священникам з Нігерії та іншим студентам, особливо з України. Я був уражений, як до отця підходили священники та спілкувалися з ним, оскільки багато його знають навіть у Зарваниці. Отець Цезарій завжди радо усіх запрошує до Любліна, при цьому додає, що місця в його домі вистачить для всіх.
Незабутнім для мене буде також спілкування з Президентом паном Петром Порошенком, міським головою Тернополя п. Сергієм Надалом. Ці високі достойники, насправді є дуже доступні у спілкуванні, а їх присутність на такій прощі показує, що кожен із нас, незалежно від країни походження чи рангу, є Дитиною Бога.
Хочу, щоб Україна була Богом благословенна! Я вже написав своїм приятелям – священникам в Нігерії, аби молилися у своїх парафіях за мир в Україні. Надіюся, що з Божої ласки знову приїду в Україну.
– Дякуємо за приємну розмову і щирі слова. Нехай і над Вашою улюбленою Батьківщиною – Нігерією витає ласка Божа!
Для довідки.
Нігерія розташована в екваторіальній частині на заході Африки, територіально у 1,5 рази більша за Україну, а за населенням – більше, ніж у 5 разів. За неофіційними даними (перепису не було вже давно), тут живе понад 220 млн людей. За прогнозами ООН, 2050 року їх буде 450 млн; ІІІ місце в світі після Індії і Китаю.
У країні налічують приблизно 400 народностей та племен. Понад 500 мов, але офіційна – англійська. Ці народності становлять три великі групи.
Північ – це хауса, мусульмани (майже 50% населення). У 12 штатах офіційно визнано закони шаріату.
Південний схід – ібо, або ігбо, католики. Саме тут видобувають найбільше нафти.
Південний захід — йоруба, католики. Тут розташовано місто Лагос, колишня столиця Нігерії з населенням понад 20 млн. осіб. Лагос сьогодні є своєрідним торговельним хабом Західної Африки.
Є принципова домовленість між елітами про те, що президенти країни почергово змінюються – мусульманин, християнин.
