Звільнитися з темниці власних думок
Тема, яку хочу висвітлити у цих роздумах, хоч і має психологічний характер, однак це не означає, що в цій проблемі відсутні духовні чинники. Навпаки – духовне, релігійне завжди повинно бути у будь-якій сфері нашого життя, особливо коли йдеться про деякі складні нюанси людської психіки, внутрішніх переживань, зокрема сприйняття людьми оточення, явищ, процесів, які відбуваються з нами.
Наостанку, брати, усе, що лиш правдиве, що чесне, що справедливе, що чисте, що любе, що шанобливе, коли якась чеснота чи що-небудь похвальне, – про те думайте (Флп. 4, 8).
Чому я поставив ці слова святого апостола Павла на початку своїх роздумів? Річ у тім, що розум кожної людини заповнений великою кількістю різних думок. А коли ці думки негативні, то людське серце сповнюється тривогою, неспокоєм, навіть відчаєм. Саме тому святий апостол Павло радить нам, про що маємо думати. Орієнтуючись на це повчання, ми повинні усвідомити, що всім поганим, важким, яке руйнує нас у фізичному та психічному плані, нам не треба дуже перейматися.
«Чи ви відчували у собі цей тягар негативних думок?» – запитаю вас. Очевидно, немає жодної людини, яка не переживала про свої невдачі, допущені помилки, важкі гріхи.
Нерідко під впливом таких думок люди перебувають довгий час, з ними встають уранці і носять їх у своїй голові цілими днями, навіть тижнями, не сплять уночі, бо думають, аналізують, докоряють собі за допущені провини, необачні вчинки. Дехто з них, особливо люди старшого віку, так і кажуть: «Не сплю цілими ночами і весь час думаю про пережите, про те, що не варто було робити, хоч розумію: цього вже не повернеш, не зміниш, але все одно – з цим негативним багажем важко жити». Відомий актор і режисер Ентоні Хопкінс з цього приводу говорить: «Ми гинемо від того, що занадто багато думаємо. Ми повільно вбиваємо себе, намагаючись думати про все навкруги. Думати. Думати. Думати. Ніколи не можна повністю довіряти людському розуму. Це смертельна пастка».
Отож, людина – істота мисляча (це є її природною властивістю), однак цей Божий дар вона повинна використовувати розумно, з користю для себе, для морального, духовного оздоровлення, а не для створення штучних, надуманих проблем, навіть зациклення на них. Як результат, такий стан приводить до психологічного дискомфорту, пригніченості, смутку. які можуть спричинити різні хвороби, зокрема депресію. То як позбутися непотрібного баласту? Як оздоровитися від цих негативних думок, переживань?
У психології є таке поняття як дезідентифікація. Річ у тім, що ми часто схильні наповнювати себе проблемами, надто перейматися пережитим. Психологи радять у таких випадках здійснити цю дезідентифікацію, тобто допомогти людям відокремитися від цих проблем, переконавши себе, що вони не є цією проблемою, не повинні ототожнюватися з нею, а навпаки – не перейматися нею і не бути залежними від певних обставин, які виникають. Деякі святі з цього приводу говорили: нехай не обставини керують вами, а ви обставинами.
На жаль, багато людей дуже прив’язуються до зовнішнього, зокрема до матеріального, і таким чином втрачають зв’язок із своїм внутрішнім «я». Вони не заглиблюються у себе, часто захоплюються непотрібними, порожніми розмовами, нереальними мріями, фантазіями. Руйнує людську психіку також перегляд низькопробних телепередач, особливо новин, у яких багато негативу, політичних баталій, сварок, образ. Скажіть, будь ласка, хіба нормальна людина, яка створена Богом зовсім для іншого – для внутрішнього миру, рівноваги, може витримати цей шквал негативної інформації про вбивства, страшні аварії, катастрофи, про суцільну корупцію, злодійство, обман? Свого часу я пробував відвернути деяких людей від цієї біди, хотів пояснити їм, переконати, що все це вам непотрібне, шкідливе для вашого ж здоров’я. Однак зустрів повне нерозуміння. Чому? Все дуже просто: ці бідні люди до такого гармидеру, який сильно нищить їхню психіку, вже звикли, вони від нього залежні, навіть отримують певне «задоволення», занурюючись у цей негативізм.
Як маємо діяти, аби врятуватися від лихоманки зовнішнього світу? У цій ситуації нам потрібно «увійти в себе», тобто повернутися «додому», до свого серця, яке, як писав апостол Павло, є храмом Святого Духа. Лише там ми зможемо посправжньому зустрітися з Богом. Господь кличе нас, чекає на своїх блудних синів і дочок, які втікають від Нього і занурюються у світовий хаос, блукаючи лабіринтами психічної розрухи і суєти. Повірте, що Христос не зможе нам допомогти, коли нас немає вдома. Можливо, Він хоче зайти до нас, у молитві поговорити з нами, але нас там немає. Згадаймо Його слова: «Прийдіть до мене всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас». «Я даю вам Свій мир. Не той мир, який дає вам світ, а той мир, який даю вам Я». Кипріян Картагенський пише: «Як можеш вимагати, щоб Бог почув тебе, коли сам себе не чуєш. Ти хочеш, щоб Господь думав про тебе, коли ти не пам’ятаєш себе сам».
На завершення цих роздумів прошу прочитати цих кілька психологічних порад, які допоможуть вам подолати згадані проблеми.
Ви ніколи не будете вільні, поки не звільнитеся з темниці своїх власних фальшивих думок; досить думати про все, що може піти не так – краще заздалегідь мріяти про те, що все буде добре; зайві думки – шлях до створення проблем на порожньому місці; не намагайтеся обдумати усі можливі варіанти, ви не можете контролювати все, розслабтеся; часом ми самі позбавляємо себе щастя, наповнюючи себе негативними думками; не псуйте собі новий день думками про проблеми, що залишилися у минулому. Нехай там вони і залишаються.
