Народження  Спасителя

Чому Христос залишив небеса й прийняв людське тіло?

Закінчився ще один рік, і ми знову урочисто відзначаємо величне для всього християнського люду свято Різдва Христового. Пропоную замислитися над глибокою суттю цієї епохальної події. Свої міркування хочу висловити у трьох аспектах: як ми зустрічаємо або радше святкуємо прихід на землю Спасителя всього людства; що означає для нас народження Сина Божого; і нарешті, чи втілюємо у життя все те, чого навчає нас Христос. Чи вбираємо у своє серце Його незвичайну науку, яка радикально змінює або мала би змінити весь світ, оновити й духовно вдосконалити людей, зробити їх дітьми Божими.

[temphc-start on=”2022-02-28″ at=”17:54″ countdown=”true” color=”orange” message=”Матеріал на даний момент недоступний.”]

І  Слово стало тілом, і оселилося між нами, і ми славу його бачили – славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого (Ів 1, 14).

Як святкуємо Різдво?

Що  стосується того, як ми зустрічаємо й святкуємо Різдво Христове, то хочу провести паралель між тодішнім часом, тобто коли народився Ісус, і сьогоднішнім: як ми, християни ХХІ століття, зустрічаємо Сина Божого. чи приймаємо Спасителя до своїх осель, до свого серця, а чи так як тодішні мешканці Вифлеєму зачиняємо перед святою родиною двері своїх «заїздів», тобто наші, заповнені щоденною суєтою і світовим гамором серця.

Свого  часу я писав, що урочисто відзначаючи прихід на землю Сина Божого традиційними для нашого народу колядками, вертепами, святою вечерею, смачними стравами, ми не повинні забувати про головну суть цього величного свята. Певна річ, якщо ми колядуємо, дружньо сідаємо до святої вечері, частуємося традиційними під час цих свят стравами, проводимо урочисті дійства, то все це прикрашає Різдвяні свята, наповнює нас невимовною радістю та щастям. Особливо, коли ми беремо участь у Різдвяних богослужіннях: у Великому Повечір’ї, Утрені, Святій Літургії, то, звісно, це добре. Однак маємо не забувати й про те, що Різдво – це не тільки казкові дійства, сяючі розмаїттям прикрас та гірлянд ялинки, не лише кутя, пампушки та інші смачні страви. Різдво – це передусім подія, що наповнила новим змістом наше життя, дала нам надію на щасливе майбутнє, повернула, як написано у п’ятдесятому  псалмі, радість спасіння.

Чудесний задум Отця

Відзначаючи  це велике свято, ми повинні задуматися над головною місією приходу Ісуса Христа на землю, пройнятися незбагненною мудрістю Небесного Отця, за волею і задумом Якого відбулося це дивне втілення Сина Божого у лоно Пречистої Діви Марії та Його не менш дивовижне народження. Маємо усвідомити, що в цьому чудесному Божому задумові є велика любов і милосердя нашого Творця до грішного людського роду, оскільки усіх нас через первородний гріх прародичів Адама та Єви очікувало вічне засудження. Як написано в журналі «Слово між нами», Христос залишив небеса і прийняв людське тіло лише для того, щоб спасти наші гріховні, смертні тіла. Він перейняв людські почуття, щоб відкупити наші гріхи у сфері почуттів і навчити нас любити. Він прийняв людську волю, щоб піднести нашу волю і дати нам сили вибирати життя, а не смерть. Христос став у повноті Людиною для того, щоб відкупити кожну клітинку нашої сутності.

Якби  Христос не  став людиною

Якби  Ісус Христос не став повністю Людиною, залишаючись Богом, поміщеним у людське тіло, Він не зміг би відчути всі радощі, страхи, слабкості, спокуси, випробування і перемоги, властиві людській природі. Він би не пізнав, як тяжко протистояти спокусі або страждати, переживаючи втрату дорогої людини. І тоді Його страждання на хресті значили б не дуже багато. Але Ісус прийняв усю повноту людського єства і завдяки цьому спас нас – наш дух, нашу душу і наше тіло. Христос став Людиною, щоб і нас відродити у Святій Тайні Хрещення, змінити, оновити наші серця, вдосконалити, освятити душі. Можливо, так, як сказав один древній мудрець: «Життя – це Божий дар, даний тобі. Те, що ти з ним робиш, – це твій дар Богові».

Дивний  випадок у святвечір

Американський  письменник Ернест Хемінгуей в одному із своїх творів розповідає про двох чоловіків, які поїхали видобувати золото. Важко працюючи, вони вдалися до пияцтва і морально занепали, стали немов напівдикунами. Але ось настав Святий вечір. Корчму швидше зачинили, і ці двоє майже здичавілих людей, лаючи і нарікаючи на те, що не мають де випити чергову порцію спиртного, подалися до своєї стайні, в якій ночували. Ідучи по дорозі, раптом почули якийсь плач. Коли підійшли ближче, то побачили, що в канаві лежить мала дитина. Мабуть, якась мати-дітовбивця таким чином позбулася своєї небажаної дитини, – подумали вони. Плач промерзлого і беззахисного немовляти торкнувся їхнього уже зачерствілого серця і почуття людяності, яке майже у них загасло, немовби пробудилося. Чоловіки підняли маленького хлопчика і понесли до своєї незатишної стайні і вирішили замінити йому батьків. Автор описує, як ці два знищені алкоголем чоловіки почали турбуватися дитиною, хотіли навчити її молитися. Однак вони давно вже забули будь-які молитви, тож придумували свої. Письменник дуже тонко передає пережиті почуття любові й милосердя чоловіків до цієї дитини. Власне щира і проста молитва та несподівана зустріч із покинутим напризволяще хлопчиком раптом перемінюють серця і все єство цих брутальних чоловіків і вони поступово стають на шлях духовного відродження.

[/temphc-start]