Одягнімося у нову людину
У розбурханому пристрастями і шаленою гонитвою за матеріальними благами світі усім хочеться відчути спокій і рівновагу, впевненість у завтрашньому дні. Хто захистить нас від бурі і шторму, що вирує у сучасному неспокійному світі?
«Прихід у світ Христа, «справедливого і смиренного» відбувається щодня, й, пам’ятаймо, з нашою участю» (Ентоні Пацьорек).
Завжди, коли приходить свято Різдва Христового, кожен із нас відчуває ту незвичайну радість, урочистість, збентеженість. Цей особливий настрій опановує нас уже сьогодні, в благодатний час Надвечір’я Різдва, оскільки в кожному домі, у кожній християнській родині тривають відповідні приготування до Святої вечері, зустрічі народженого Ісуса Христа. Людські серця сповнюються дивним трепетом, поетичністю, очікуванням чогось незвичайного, казкового, романтичного. Тоді кожна оселя випромінює тепло родинного затишку, безмежної радості, спокою, взаємної любові. Так хочеться цього Святого вечора побути у колі своєї сім’ї, родини, де є наші батьки, дідусь чи бабуся, рідні й близькі нам люди…
На святково накритому білим обрусом столі різдвяна свічка, кутя, калач, інші страви. Пахне воском, хвоєю, сіном, яке, за нашим давнім звичаєм, кладуть під обрусом. У звичному місці сяє прикрасами та гірляндами ялинка, а за вікном чути веселий і радісний гомін перших колядників…
Сьогодні став дуже поширеним ще один елемент різдвяного дійства: у церквах чи біля них споруджують «вифлеємські стаєнки», у яких відтворено біблійний епізод народження Ісуса Христа. Зрештою, у різдвяні дні кожен храм, по суті, стає цією дивовижною стаєнкою, у якій народжується Син Божий. Цікавим є те, що біля них зупиняються не лише діти, які заворожено дивляться на чудову панораму Різдва Христового, а й дорослі. Очевидно, у серці кожного, хто перебуває там, зароджуються особливі почуття від побаченого й пережитого, яке допомагає глибше зрозуміти духовну суть Христового народження. До речі, вже багато років поспіль привертають увагу людей чудові стаєнки на парафії святого Петра у Тернополі та в чудотворній Зарваниці, в інших храмах чи біля них.
Саме тепер, коли триває урочистий Святий вечір і через кілька годин ми прийдемо до наших святинь, щоб на Великому Повечір’ї дружньо і натхненно заспівати «З нами Бог, розумійте, народи…», хочу у дещо спокійнішій атмосфері замислитися над глибшою сутністю Різдва Христового. У попередні роки я уже писав про те, що всі чудові традиції і звичаї є воістину багатющою скарбницею нашої духовності, національної культури. На них виховувалося багато поколінь українців. Мабуть, кожен із нас, особливо ті, у чиїх місцевостях і родинах цих традицій постійно дотримувалися, і досі пам’ятає ту святкову урочистість і таємничу бентегу від спільної вечері з кутею, варениками і пампушками, веселої коляди, вертепу та багато інших різдвяних дійств, про що я писав напередодні Святого вечора.
“З нами Бог, розумійте, народи, і покоряйтеся, бо з нами Бог!”
Однак роздумуючи над суттю Христового Різдва, завжди непокоїть мене ось така думка. Очевидно той, хто хоч трохи ознайомлений з різдвяними богослужіннями у церкві, знає, що пізно увечері або вночі на так званому Великому Повечір’ї співаємо таке звичне і дороге кожному християнинові: «З нами Бог, розумійте, народи, і покоряйтеся, бо з нами Бог!» Ось власне над цими словами, взятими із книги пророка Ісаї, хочу зосередити увагу. Завжди, коли співаю сам, слухаю, як це роблять інші – хористи, всі присутні у храмі, думаю: чи багато з них задумуються над цією фразою, чи відчувають глибокий зміст Різдвяного Таїнства взагалі.
Що маю на увазі конкретно? Давайте спробуємо з’ясувати разом. Логіка цього осмислення дуже проста. Якщо з нами Бог, тобто Ісус Христос, який з волі Отця Небесного прийшов у світ, щоби врятувати людство від загибелі, то це справді для нас велика радість. Радість від того, що ми у цьому складному світі не самі, не забуті, не покинуті напризволяще. Всемогутній Творець, даючи нам життя, добре знає нашу слабкість, тілесну і душевну недосконалість. Саме тому Він у такий дивний спосіб посилає на землю Свого Сина, Господа нашого Ісуса Христа, який зцілює наші немочі, очищає від гріховного бруду, оновляє недосконалу людську природу. І що найголовніше – Він постійно з нами, ні на мить не покидає нас. Нам тільки здається, що Христос десь далеко від нас, у високому піднебессі, нібито Він забув про нас, не бачить наших труднощів, не відчуває болів, не чує благань. Ці невтішні думки особливо виникають у сьогоднішній час економічної і політичної нестабільності, цієї страшної і кровопролитної війни, пандемії коронавірусу тощо.
Фраза: «З нами Бог» повинна розвіяти всі наші сумніви, вирішити нерозв’язані проблеми, заспокоїти і вселити надію та християнський оптимізм, на краще майбутнє.
Хто захистить нас від бурі і шторму, що вирує у сучасному неспокійному світі?
Ми всі – і то не тільки українці – а, все людство, живемо у незвичайний і дуже складний час. Час різних випробувань,труднощів, катаклізмів, нерозв’язаних проблем, економічної і політичної нестабільності, моральної зіпсованості, що нерідко породжує тривогу, неспокій, навіть страх, а подекуди – відчай, зневіру, розчарування. У цьому розбурханому пристрастями і шаленою гонитвою за матеріальними благами світі усім нам хочеться відчути хоч якийсь спокій і рівновагу, впевненість у завтрашньому дні. З цього приводу виникає запитання: хто зможе захистити нас від бурі і шторму, що вирує у сучасному неспокійному світі? Звісно, цією тихою і рятівною для нас пристанню є Господь Бог, Ісус Христос, Різдво якого ми так урочисто відзначаємо у ці січневі дні. Очевидно, ви пам’ятаєте слова пророка Ісаї з Великого Повечір’я, яке ми молимося у Надвечір’я Різдва Христового: «З нами Бог, розумійте, народи, і покоряйтеся, бо з нами Бог… Надіятися буду на Господа і Він спасе мене, бо з нами Бог… Народ, що в пітьмі ходить, побачив світло велике, бо з нами Бог… Бо хлоп’ятко нам народилося, сина нам дано, бо з нами Бог… І дадуть йому ім’я: Чудесний порадник, бо з нами Бог!»
Ось над цими словами пророка Ісаї, що увійшли до складу Великого Повечір’я, хочу роздумати у контексті ситуації, яка склалася сьогодні не лише в Україні (хоч це нас турбує найбільше), але й у всьому світі. І роздумати саме у світлі цієї видатної події, яка відбулася у Вифлеємі більше як дві тисячі років тому. Ми повинні усвідомити, що слова Божого пророка Ісаї не були сказані «просто так». Ні, цей великий пророк уже першою фразою «З нами Бог!» дає нам зрозуміти, що ми в цьому складному світі не самі. Що ми не покинуті напризволяще, бо Хлоп’ятко, що народилося, це Спаситель світу, наш чудесний порадник. Саме Він вкаже нам вірний шлях, як маємо вийти із страшної пітьми, щоби побачити Світло велике. Владика всесвіту заради нас зробив щось надзвичайне – погодився прийняти тлінне людське тіло, прийти на землю і жити серед нас, щоби врятувати всіх від загибелі. У духовному сенсі можна сказати, що Христос вийшов за межі перебування «з нами», ставши одним із нас – Людиною, подібною до нас у всьому, крім гріха. Він став Еммануїлом, «Богом з нами», тому що безмежно любить нас. Бог створив нас для того, щоб розділити з нами свою любов, тому не міг допустити навіть думки про те, щоб нас не було поруч із Ним. Господь знає все про нас: наші надії і прагнення, хвилювання і страх, сьогоднішні проблеми і хвороби, війни і розрухи. Він бачить усе це і хоче супроводжувати нас на цьому нелегкому життєвому шляху. Урочисто святкуючи Різдво Сина Божого і натхненно співаючи «З нами Бог», дозвольмо Ісусові стати воістину «Богом із нами».
“Ти обіцяв, що будеш з нами в усі дні нашого життя.”
Роздумуючи над цією темою, мені згадалося духовне оповідання про те, що одному чоловікові приснився незвичайний сон. Він іде берегом моря, а поруч – Христос. На піску залишаються два ряди слідів – його і Спасителя. Раптом йому прийшла думка, що кожен слід відображає один день його життя. – Я озирнувся назад, – розповідає чоловік, – і побачив, що в деяких місцях була тільки одна пара слідів, а не дві. Я придивився ще разі здивувався: одна пара слідів на піску була в тих місцях, які відображали найсумніші дні мого життя. Це були хвилини, сповнені страху і відчаю, сумнівів і терпеливості, болю і страждань.
Тоді я звернувся до Ісуса з докором: «Ти обіцяв, що будеш з нами в усі дні нашого життя. Чому ж ти не дотримався Свого слова? Чому Ти залишив мене у найважчі хвилини, коли була потрібна Твоя допомога?»
Христос усміхнувся і відповів: «Любий мій сину, я не покидав тебе ні на мить. Самотні сліди у найважчі дні твого життя, які ти бачив на піску, – це мої сліди. У ту важку мить я ніс тебе на руках».
Вважаю, що ця притча є своєрідним продовженням фрази пророка Ісаї про те, що воістину – З нами Бог! Він завжди з нами, ніколи не залишає нас. На жаль, часто буває так, що люди самі відвертаються від Нього, не приймають Його, зневажають, хоча, будучи добрим і милосердним, Ісус намагається усіма силами повертати їх, рятувати від гріховної прірви.
Часто буває великим парадоксом, подекуди – абсурдом, коли бачиш християн, які так гарно відзначали Різдво, сідали до Святої вечері, молилися у храмах, співали «З нами Бог!», а на наступний день своїми вчинками, словами все перекреслили. Спочатку вітали радісними колядками чи ангельським гімном «Слава во вишніх Богу!», а потім у пияцтві, сварках і лихослів’ї спотворили цю різдвяну урочистість, немовби знецінили прихід Спасителя. Бо й справді, з ними тоді уже був не Бог, а хтось інший.
Ми повинні зрозуміти, що, відзначаючи Різдво Христове гарними традиціями і звичаями, маємо передусім прославляти Сина Божого нашим воістину християнським життям, ділами любові і милосердя, скромності і покори, стриманості і терпеливості, любові до Бога і ближнього свого.
Недарма навіть римський поет-нехристиянин Вергілій у своєму творі «Четверта еклога» писав: «Новий нащадок сходить уже з високого неба. Він вповні зітре слід нашої злоби і назавжди визволить краї від вічного страху. Боже життя приймає Він і силою Отця в мирі рядить кругом». Однак дуже сильною і благальною є ось ця фраза: «Прийди, щоб усі зраділи близьким віком щастя!». Але щоб так і справді було, щоб ми раділи «близьким віком щастя», потрібно і нам діяти з нашим Спасителем. Можливо, саме так, як повчає святий апостол Павло: «Вам треба відновитись духом вашого ума, й одягнутись у нову людину, створену на подобу Божу, у справедливості й у святості правди».
