З Богом та Україною в серці

У сучасному суспільстві багато втоми, байдужості, своєрідної апатії. Втомилися чи радше звикли, що в Україні війна, соціальні проблеми, неспокій. Однак у цьому, здавалося б, безпросвітку є люди, які випромінюють світло, спонукають оточуючих підніматися, жити і радіти кожному новому дню. А ще любити рідну землю, свій народ, його споконвічні надбання і дякувати Богові за все, що Він дає.
Саме такою генераторкою творчих ідей є керівниця хору «Вертеп», що ось уже чверть століття акордом Літургій возвеличує Творця в архикатедральному соборі Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці у Тернополі, мисткиня і мати сімох дітей Оксана Гребеняк.

УСЕ ПОЧИНАЄТЬСЯ З МАМИ

На Тернопіллі родина Гребеняків відома завдяки сімейному вокальному гурту, коли діточки були ще малими, він називався «Великодні зернятка», а нині – «Зерно». Співають у ньому разом з мамою Оксаною всі чотири рідні та ще дві їхні двоюрідні сестри. В репертуарі – духовні, патріотичні й народні українські пісні. За самобутність і майстерність виконання гурт відзначали багато разів. Зокрема на Всеукраїнському фестивалі «Родинні скарби України» він переміг з піснею «Люблю цей світ», слова і музику до якої написала сама Оксана Гребеняк.

У неї чимало хороших віршів на духовну тематику. А ще сімейна творчість Гребеняків допомагає у пізнанні духовного й іншим дітям. Без перебільшення – це дуже світла, життєрадісна, оптимістична жінка. А все завдяки тому, що плекає у своєму серці та родині тверду віру в Бога, на якого уповає, з молитвою і добрими справами крокує життям і дякує за все, що Він дає. Та найбільшим скарбом від нього є семеро напрочуд творчих та обдарованих дітей.

Тому так зворушливо про цю дивовижну Маму з великої літери і берегиню роду розповідає її доня Соломія: «Хочу розповісти Вам про Жінку, з якої розпочалася уся наша історія. Про нашу Маму. Оксана Гребеняк народжена з музики. Все її життя оповите українською піснею. Навіть, коли їй сумно, вона співає. На свій День народження, ми то пам’ятаємо дуже добре, мама грала на фортепіано і співала пісню «Сміються й плачуть солов’ї», а по її щоках лилися рясні сльози. Такого спантеличення не переживав ще ніхто з нас. Думали: «Чого ж бо то плакати в такий гарний день?..» Бувало й таке, що ми по­доброму сміялися із мами і малювали різні малюнки, де вона щось собі мугикає під ніс. Але це все про те, що ми не уявляємо нашої мами без творчості.

Нам не вдасться описати скільки музичних вистав, концертів, заходів, репетицій мама провела та створила. Скільки церковних хористів, школярів, молоді та старших людей навчила співати. Скільки разів перемагала на конкурсах та фестивалях. Скільки помандрувала Україною та світом із виступами. Скільки дивовижних ідей вирувало і ще досі вирує у її голові….

Ми б назвали її справді успішною, бо займається тим, що любить, – своєю «сродною працею!»

А вже з її любові проросли ми – ЗЕРНЯТКА!»

ЗВУЧИТЬ СОБОР АКОРДОМ ЛІТУРГІЙ

Свій талант, дарований Творцем, Оксана щонеділі ось уже чверть віку возносить піснеспівами до Господнього престолу. 25 років тому у такому, здається, далекому 1996 році, у другу неділю після Воскресіння Христового, на Провідну неділю хор Товариства «Вертеп» уперше заспівав Божественну Літургію у катедральному соборі Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці (нині – архикатедральний Тернопільсько­Зборівської митрополії). З висоти прожитого пані Оксана констатує: «Із вдячністю в серці думаю про всіх і про кожного, хто за ці роки разом зі мною своїм співом прославляв Пресвяте ім’я Господа, Матері Пречистої. Дякую Господу Всевишньому за кожну Літургію, за всі прощі, чування, концерти, гаївки, вертепи, духовно­пізнавальні мандрівки, проведені разом у духовній співочій спільноті за те, що мої (і не тільки мої) діти виросли і ще підростають на хорах собору!

У Світлі Христового Воскресіння продовжує згадувати, як 21 рік тому на третій день Великодніх свят «я зі своїми старшими донечками Соломією та Іванною, яким на той час було 6 і 3 роки, а також із двома племінниками Олею і Любомиром Шимків (5 і 9 р.) поставили в церкві невелику поетичну інсценівочку «Великодні зернятка», яку написав знаний поет Олег Герман. Так у сяйві Христового Воскресіння і народився родинний гурт «Великодні зернятка», який своїми дитячими щирими вустами сповіщав Добру новину, нагадував дорослим про те, чиї вони діти, внуки і правнуки і не давав забути нам, батькам, стежки до Пророка Тараса”. І так ті зернятка сіялися з року в рік біля катедри, біля пам’ятника Кобзаря, біля могил Січових Стрільців і Українських повстанців, що згодом виросли і проросли добротним зерном любові до Бога і України.

ЩЕДРО КОЛОСИТЬСЯ МИСТЕЦЬКЕ «ЗЕРНО»

Два роки тому у часі Великого Посту, коли в Оксани народилася ідея творення свого першого вже дорослого проєкту – вечірнього драматичного піснеспіву «Давидові Псалми» за поезією Тараса Шевченка, постало питання про нову назву родинного гурту. Як вона згадує, «пригадалася Ісусова притча про сіяча, Ісусове слово про «віру як гірчичне зерно» спом’янули слово прадіда Василя «Зерно», з наголосом на «е». Таке близьке, таке рідне і миле чутливим юним, але таким ще дитячим серцям. Ось так народився, а краще сказати, відродився у переддень Христового Воскресіння родинний гурт «ЗЕРНО», щоб продовжувати сіяти конче потрібні нашим душам зерна віри, надії і любові!»

З програмою Шевченкових «Псалмів Давида» гурт відвідав і столицю нашої держави, і княжий Львів, чимало міст та містечок. А ще прославляв співом Господа у храмі Сергія та Вакха у Римі (Італія) та катедральному Соборі УГКЦ м. Вроцлав (Польща). Учасники гурту говорять: «Для нас це велика радість пізнавати глибокий духовний світ Кобзаря саме в такий театральний спосіб. Його слово та пісенна молитва оприсутнює нас, зупиняє на конкретній миті та занурює у відверту розмову з власною душею. Це також і неабияка можливість говорити про Шевченка як про Боголюбного, з палкою вірою українця».

Роздумуючи над прожитими роками, над усім, у що вклала часточку своєї творчої душі і люблячого серця, над тим, що відбувалося, що творилося, молилося, співалося, раділося, страждалося, Оксана Гребеняк констатує: «Мене підтримують духовні пісні, надихають патріотичні, звеселяють народні! Але є у моєму житті дві знакові пісні, які, немов фундамент, тримають будинок мого життя – це пісня «Присяга» (Сергій Галяс написав її більш як 30 років тому для товариства «Вертеп») і пісня «Люблю цей світ», яку я написала 20 років тому для «Великодніх зерняток».

КОД НАЦІЇ

Зі знанням свого родоводу, історії рідного краю починається людина. Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка – все це родовідна пам’ять, наша історія, наші символи. Усе це, як мовиться, «з молоком матері» Оксана Гребеняк передає своїм сімом дітям.

«Родина, родина – від батька до сина. Від матері доні добро передам». Ця відома пісня наче про родину Тараса та Оксани Гребеняків. Їхній родинний портрет завжди асоціюється із самобутністю національних костюмів. Якщо кажуть, що вишивка – це своєрідний код нації, то це дуже навіть символічно. І як на мене, то це подружжя заслуговує на перемогу в усіх можливих номінаціях щодо впровадження у родинне життя найкращих культурних і духовних традицій свого народу.

Підтвердженням сказаного є і цьогорічний спецпроєкт під назвою «Кривий танець», який на Великдень, 2 травня, транслювали «UA: Тернопіль» та всі регіональні філії Суспільного. Це театралізована вистава великодніх пісень, гаївок, зібраних членами товариства «Вертеп» у 1990­х роках, озвучених родинним гуртом «ЗЕРНО», із елементами тематичних майстер­класів від місцевих майстрів. До зйомок спецпроєкту долучилися також: гурт «Великодні зернятка» разом зі своїми батьками, фольклорний гурт ЗОШ № 8, хористи архикатедрального собору, пластуни.

Нині материнське серце радіє, що прищеплені дітям духовні і національні цінності вони розвивають і ширять серед загалу.

Адже розпочату мамою Оксаною справу продовжують активні і творчі старші із сестер – Соломія, Іванна, Мирослава. Дівчата здобули освіту, навіть навчалися чи стажувався у Європі. Василина готується до вступу у виш, аби професійно навчатися співу. Маркіян – закінчує четвертий клас у Тернопільському ліцеї №21 – спеціалізованій мистецькій школі ім. І. Герети, а у вересні її поріг переступлять і найменшенькі – Марія з Устимом.

І немає сумнівів у тому, що вони виростуть людьми порядними і справжніми патріотами своєї батьківщини з активною громадянською позицією, любов’ю до України та вірою у нашого Творця.